Конфлікт Кравченка та НАБУ, енергетичне перемир'я та тиск США: політолог Володимир Фесенко про виклики для України цієї осені

Україна входить в осінь одразу з кількома складними внутрішньо- та зовнішньополітичними викликами. Один із них - конфлікт між Національним антикорупційним бюро та колишнім генеральним прокурором Русланом Кравченком, звільнення якого Верховна Рада підтримала 15 вересня.

Паралельно Україна намагається зрозуміти, наскільки реальними є заяви президента США Дональда Трампа про можливість енергетичного перемир'я з Росією. Напередодні опалювального сезону питання захисту української енергетики залишається одним із ключових, адже російські удари по енергетичній інфраструктурі можуть стати важливою складовою зимової кампанії РФ.

Ще одним фактором невизначеності залишається позиція Вашингтона щодо умов завершення війни. Останні заяви радника президента США Джареда Кушнера знову актуалізували питання територіальних поступок України та можливого тиску на Київ заради досягнення домовленостей із Москвою.

Все це "ОстроВ" обговорив із політологом Володимиром Фесенком.

- Я б хотів розпочати з того, що відбувається між Генеральним прокурором та НАБУ. Як Ви в цілому бачите цей конфлікт і якими можуть бути його наслідки?

- Цей конфлікт зараз уже трансформується у суто інформаційно-політичний. Після звільнення Руслана Кравченка з посади генпрокурора це фактично стає медійним, інформаційно-політичним конфліктом між колишнім генпрокурором і НАБУ. Інституційного значення він уже не матиме.

Те, що з'явилося в понеділок вранці - заява Кравченка, і головне, те, що він підписав підозру проти директора НАБУ, - мало серйозний ризик інституційного конфлікту, який створював великі проблеми для всієї правоохоронної системи України і навіть для внутрішньополітичної стабільності. Але я думаю, що ці ризики чудово розуміли в Офісі президента, тому там зробили все, щоб загасити саме інституційний конфлікт.

І ввечері Генеральна прокуратура зробила заяву, що всі ці підозри - те, що сказав Кравченко, - не мають процесуального значення. Фактично їх відкликали. Суд процедурно й юридично закрив цю тему. Тому як такого протистояння між НАБУ і Генпрокуратурою зараз немає. Тема закрита.

Інша річ, що дійсно продовжується розслідування фактів корупції, кришування кол-центрів окремими працівниками прокуратури. Тут є потенційні ризики вже й для колишнього генпрокурора Руслана Кравченка. Подивимось, як розвиватиметься ця ситуація.

Але створювати зараз інституційну війну між Генпрокуратурою і НАБУ - я думаю, в цьому зараз не зацікавлений ніхто: ні Офіс президента, ні НАБУ. І думаю, що цього не буде. Тут є спільний інтерес, тим більше в умовах війни - це точно не треба робити. Думаю, що відповідні поради від наших міжнародних партнерів отримали і в Офісі президента, і в НАБУ.

Тож те, що зараз відбувається, - це скоріше вже тактика самозахисту і контратак з боку Кравченка. І думаю, що це не лише Кравченко - його інформаційно-політична війна проти НАБУ, яка продовжується, за стилем дуже нагадує те, що роблять НАБУ: те саме - відео, ролики, нібито записи.

Тут, правда, виникає питання: а що ж це таке? Одна справа була у 2009 році, інша - у 2014-му. І чому ж це не було розслідувано? Чомусь не було вироків, якщо це справді мало місце. Чи були взагалі ці записи? У мене є сумніви, що записувало це, скоріше за все, СБУ, тому що вони це можуть робити - записували тоді голову сільради і чиновника райради, яким на той момент був Кривонос. І у мене з цього приводу великі сумніви: якщо записували, то чому не було процесуальних, судових наслідків? Тож це скоріше розрахунок на медійний ефект та інформаційно-політичний ефект.

Те, що Кравченко відзеркалює по формі, по стилю те, що робить НАБУ, - це політтехнологія. І він точно робить це не сам, ці ролики точно хтось йому допомагає готувати. Це доволі ґрунтовна політтехнологічна робота. Тому я думаю, що Кравченко втратив чи втрачає зараз суто процесуальний статус, якусь юридичну вагу. Але він сам зацікавлений продовжити війну з НАБУ, тому що для нього це спосіб самозахисту.

А крім того, це точно буде використовуватися для того, щоб значною мірою девальвувати медійну складову розслідувань НАБУ. На що робиться розрахунок? Показати: от усі ж реагують на плівки НАБУ, а тут з'являються теж плівки - проти НАБУ. Далі постає питання: хто кому вірить, чому більше вірять одним, а не іншим? І врешті-решт може бути ефект, на який розраховують, - що частина людей не буде вірити ні тим, ні іншим.

- На Вашу думку, чи можуть бути наслідки для міжнародного іміджу України? Чи це залишиться суто внутрішньою історією?

- Наслідки будуть, безумовно, репутаційні ризики вже є. Буданов про це вчора сказав - що це, безумовно, впливає негативно на репутацію української держави. Інша річ, що це не призведе до припинення допомоги Україні з боку європейських партнерів. Адже допомагають не Зеленському, не Кравченку чи, скажімо, Федорову - допомагають Україні. А допомога Україні - це безпековий інтерес Європи. І в Європі чудово розуміють: якщо припинити допомогу Україні, вона програє війну, яка прийде до Європи, і вони цього дуже бояться. Тому допомога не припиниться.

Але в чому проблема? Безумовно, це впливає на репутацію України, дає аргументи критикам допомоги Україні - от є "Альтернативи для Німеччини", Марін Ле Пен у Франції і так далі. Отут є проблема. Це ризик не на сьогодні, а на завтра, тому що це може впливати на внутрішньополітичну кон'юнктуру в окремих європейських країнах. Так що ризики, на жаль, є, негативні наслідки можуть бути.

Але тут я звернув би увагу на парадокс. Насправді всі ці скандали виникають як наслідок антикорупційних розслідувань. Це ж не просто журналісти щось викрили, а влада нічого не робить - ні, йдеться про активну боротьбу з корупцією у вищих ешелонах української влади. Є розслідування і по міністрах, і навіть по віце-прем'єрах, по чиновниках Офісу президента, по генпрокурору і так далі.

І Європейська комісія це вітає - вони якраз оцінюють це об'єктивно, що це дійсно підтвердження активної боротьби з корупцією в Україні. Це те, що від нас вимагається в рамках європейської інтеграції. Але є опосередкований ефект: кожне таке розслідування дає нові факти про корупцію у вищих ешелонах влади, а це, безумовно, на жаль, має і негативні наслідки.

- Енергетичне перемир'я, яке оголосив Дональд Трамп, - наскільки це реалістичний процес, чи він видає бажане за дійсне?

- Безумовно, Трамп видає бажане за дійсне, і робить це свідомо - це його тактика. Тактика насправді достатньо логічна, яка вже спрацьовувала раніше по Ірану. Але результат завжди тимчасовий і дуже відносний.

- У чому сенс цих заяв?

- Безумовно, на сьогодні немає жодних домовленостей про енергетичне перемир'я. Ні Київ, ні Москва цього не підтверджують. Навіть Вашингтон, крім заяв Трампа, теж цього не підтверджує.

Максимум, що, скоріше за все, зараз відбувається, - це консультації, які ведуть американці щодо можливості такого перемир'я, які вони ведуть і з Україною, і з Росією. Я не виключаю, що можуть бути переговори з цього приводу, наприклад, після 20 вересня, тобто після виборів до Держдуми. Це можуть бути й окремі переговори, можуть бути переговори в тристоронньому форматі, які зараз точно готуються. І це підтверджують і в Москві, і в Києві - що підготовка до відновлення цих переговорів відбувається.

Безумовно, на цих переговорах є дві теми, актуальні для обох сторін і для США, - це енергетичне перемир'я, про яке вже заявив Трамп, плюс перемир'я на морі. Це також актуально для багатьох інших країн світу, зокрема для Туреччини, для арабських країн і так далі. Те, що сказав Трамп, може спрацювати, але пізніше. Інша річ - чи погодиться на це Росія. Тут є багато скепсису.

- Тоді на що розраховує Трамп?

- Його зараз хвилює не війна між Росією і Україною, а зростання ціни на дизель у США. А це вкрай негативний чинник, який впливає на поведінку американських виборців - а в США вибори у листопаді. І якщо республіканці на виборах втратять контроль над двома палатами Конгресу, це ризик імпічменту для Трампа. Саме тому він так метушиться.

Саме тому він намагається домовитися про енергетичне перемир'я. А чому він робить таку заяву зараз, коли ще немає домовленості? Він уже так робив, коли були переговори з Іраном, він неодноразово так робив, і це приносило ефект: після заяв Трампа ціни на нафту на світових ринках починали тимчасово знижуватися. Це був суто спекулятивний ефект, але тим не менш він відбувався. І зараз, мені здається, Трамп розраховує на такий самий ефект - він, мабуть, вважає, що після його заяв ціна на дизель, а може, й на бензин у США почне знижуватися.

Чи так воно буде, чи ні - подивимось, по-різному може бути. Одна річ - це на світових ринках, інша - у США. Тим більше що насправді немає прямого зв'язку саме з українською війною: головна причина - це якраз війна в Перській затоці. Тим не менш Трамп, мабуть, розраховує, що його медійні заяви матимуть ефект на ринки, на ціни на дизель. Ось це для нього головне.

Що стосується переговорів, то вони можуть бути, інша річ, чи вдасться домовитися. Тут, на жаль, може бути по-різному. Росіяни можуть і відмовитися домовлятися і сказати американцям: "Ну, це проблема України, тисніть на Зеленського, переконуйте їх, щоб вони припинили удари по наших НПЗ, це ж Україна, мовляв, винна, от з ними й домовляйтеся" - і самі не братимуть на себе зобов'язань. І тоді домовленості не буде. А можуть і домовитися - я цього не виключаю, хоча це буде непросто, тому що тут треба узгоджувати списки об'єктів, по яких обидві сторони беруть на себе зобов'язання не завдавати ударів.

Це складне питання. Свого часу, ще в березні минулого року, вже домовлялися про подібне. А потім усе зірвалося, тому що списки були різні: одна сторона не визнавала списки іншої сторони. І зараз такий ризик є. Тому тут потрібні серйозні переговори і взаємне узгодження таких списків.

Є ще одна проблема, уже на більш серйозну перспективу. Раптом домовляться - це можливо, в принципі. Але чи будуть це виконувати, наприклад, уже після 3 листопада?

- Що Ви маєте на увазі?

- Пройдуть вибори до Конгресу США і Трамп може втратити інтерес до цієї теми. А росіяни теж виконають свої зобов'язання перед Трампом хіба що з доброї волі, а далі їхній головний інтерес - відновити удари по українській енергетиці, тому що це головна складова їхньої стратегії зимової воєнної кампанії проти України.

Так що, на жаль, поки підстав для скепсису більше, ніж оптимістичних очікувань щодо енергетичного перемир'я.

- Нещодавно Джаред Кушнер сказав, що головною перепоною для мирної угоди є небажання України йти на територіальні вимоги РФ. На Вашу думку, чи можна вважати цю заяву відкатом до "духу Анкориджу" і тиску на Україну щодо Донбасу?

- На жаль, це саме так і виглядає. І це велике розчарування. Багато хто, і я зокрема, вважали Кушнера більш раціональним, більш прагматичним, ніж, скажімо, Віткоф, який явно перебуває під російським впливом.

Можливо, тут вплинула якраз зустріч Віткофа й Кушнера з Путіним. Росія зараз, і це треба розуміти, відновила і навіть посилила жорсткість своєї переговорної позиції. І американці це теж відчули - вони ж реагують на реальний стан справ. І Віткоф із Кушнером, як і Трамп, реагують на те, хто сильніший на даний момент. Якщо одна сторона сильніша, значить, інша сторона має йти на поступки. І вони це зараз бачать.

І, на жаль, не тільки вони бачать, що в Росії зараз є величезна перевага - перевага в балістиці, а в нас є проблема: відсутність антибалістики або величезний дефіцит. І загалом стало більше проблем із ППО, тоді як у Росії певна перевага в небі. І оце головний чинник, який негативно впливає на переговорний процес. Чому Росія зараз не буде домовлятися про повне припинення бойових дій? Тому що це не в їхніх інтересах: вони вважають, що якщо в них є перевага, значить, у них є шанс виграти війну, на що вони й сподіваються. І американці, на жаль, це бачать.

Так що ця позиція Кушнера обумовлена, з одного боку, впливом Росії - зустріччю з Путіним, а з іншого боку - це і реальна воєнна ситуація в небі, яка теж впливає на американців.

Але з іншого боку, це зайвий раз свідчить про те, що з такими переговорниками, як Віткоф і Кушнер, жодних реальних домовленостей не буде. Вони не розуміють контексту цієї війни, її головних причин. Вони, здається, взагалі не знають уроків історії. Свого часу європейські лідери теж так думали: якщо віддати Гітлеру Судетську область, війни не буде. А сталося прямо навпаки.

Якщо ви йдете на зустріч агресору, його апетити лише зростають. Він відчуває вашу слабкість і робитиме нові агресивні кроки. Кушнер і Віткоф цього не розуміють. Вони розглядають цю війну як суто територіальний конфлікт, що не відповідає дійсності. І вони не розуміють, що поступки Путіну не припинять війну, а навпаки - лише посилять його агресію.

Так що, на жаль, ця заява Кушнера свідчить про те, що американці знову обрали хибну стратегію переговорів, яка не дасть результату, а, скоріше, дасть прямо протилежний результат.